10
СічСтимуляція блукаючого нерву* як допоміжна терапія при запальних захворюваннях кишечника
Черезшкірна стимуляція блукаючого нерву у вушній ділянці (далі – ta-VNS) є безпечною та ефективною в якості допоміжної терапії як для дітей, так і для молодих людей із легким та помірним перебігом запального захворювання кишечника (далі ЗЗК), показало пілотне дослідження.
Серед 22 пацієнтів з ЗЗК, які отримували ta-VNS, у 11 із 17 із вихідними показниками фекального кальпротектину (ФК) понад 200, через 16 тижнів було зареєстроване зниження його у крові більш ніж на 50%. Крім того, половина всіх пацієнтів з хворобою Крона і 43% пацієнтів з виразковим колітом досягли клінічної ремісії до 16 тижня.
«Ми були не стільки здивовані, скільки дуже схвильовані нашими результатами», — прокоментував провідний автор дослідження, Бенджамін Сан із Cohen Children’s Medical Center, для MedPage Today. — «Зараз існує безліч наукових доказів того, що нервова система взаємодіє з імунною системою різними способами, що має критичний вплив на захворювання та детермінанти здоров’я».
Стимуляція блукаючого нерву може активувати “запальний рефлекс”, нейронний рефлекс, який модулює вроджений і адаптивний імунітет у відповідь на прозапальні медіатори, відповідно до пояснення Сана і його колег у своїй постерній презентації. Хірургічно імплантовані пристрої для стимуляції блукаючого нерву були схвалені для лікування певних станів, таких як, наприклад, реабілітація після інсульту, й Сан зазначив, що позитивні результати впливу цих пристроїв спостерігалися у пацієнтів з хворобою Крона та ревматоїдним артритом.
Група вчених оцінила 22 пацієнтів із ЗЗК, спочатку рандомізуючи 10 пацієнтів, які отримували стимуляцію ta-VNS у лівому зовнішньому вусі один раз на добу, і 12 пацієнтів на фіктивну стимуляцію лівої гомілки раз на 5 хвилин.
Через 2 тижні пацієнти переходили на альтернативне лікування ще на 2 тижні. Потім усі пацієнти розпочали ta-VNS на 4 тижні протягом 5 хвилин, двічі на день протягом 12 тижнів. Спостереження закінчилося через 16 тижнів.
В осіб у складі вибірки дослідження було діагностовано ЗЗК принаймні за 3 місяці до рандомізації, їм не підійшов принаймні один звичайний терапевтичний варіант і у крові був зареєстрований рівень ФК 200 мкг/г або вище протягом 4 тижнів дослідження.
Основним результатом було зниження рівня ФК на ≥50% на 16 тижні у порівнянні з вихідним рівнем.
Пацієнти були віком від 10 до 21 року (у середньому 14), і 55% були чоловіками. У 10 пацієнтів була хвороба Крона, а у 12 – виразковий коліт. Близько третини пацієнтів отримували 5-аміносаліцилати, 18% приймали антиінтегрини, а 18% взагалі не приймали ліків.
Цікаво, що зменшення у крові рівня ФК та вираженості симптомів у пацієнтів із виразковим колітом відбулися раніше, ніж у пацієнтів із хворобою Крона.
Дослідження потребує подальшого залучення більшої кількості осіб та продовження вивчення ефекту, але на ранніх етапах ця новина виглядає привабливо та перспективно.
* Блука́ючий (блудни́й[1][2]) нерв (лат. nervus vagus) — X пара черепних нервів. Названий так за велику ділянку поширення і складне розгалуження волокон. За функцією нерв змішаний, бо містить парасимпатичні, рухові та волокна загальної й специфічної (смакової) чутливості. Фізіологічна роль блукаючого нерва дуже велика — зона його іннервації охоплює голову, шию, грудну та черевну порожнини, а, отже, регулює діяльність серця, шлунково-кишкового тракту, бере участь в голосоутворенні. Органи тазової порожнини нерв не іннервує. Нерв бере участь у рефлексах ковтання, кашлю, блювання. Також бере участь у регулюванні артеріального тиску (АТ). Входить до складу нервово-судинного пучка шиї (разом з внутрішньою яремною веною та загальною сонною артерією). Двобічне перерізання блукаючого нерва викликає смерть. (детально: https://cutt.ly/hUBJLr5).
Джерело: https://www.medpagetoday.com/meetingcoverage/aibd/96225
