Основні принципи лікування запальних захворювань кишечнику

Існує чотири основні групи лікарських засобів для лікування запальних захворювань кишечнику:

Аміносаліцилати (месалазин та інші): речовини які містять 5-аміносаліцилову кислоту (5-АСА). Вони мають протизапальні властивості та добрий профіль безпеки і переносимості. Найчастіше використовують при неспецифічному виразковому коліті легкої або помірної форми, в залежності від місця ураження ці ліки приймаються або через ротову порожнину або ректально чи комбіновано. Наукові дані доводять ефективність препаратів 5-АСА у хворих на НЯК, але не можуть підтвердити її у хворих на ХК.

Кортикостероїди (преднізолон, метилпреднізолон, гідрокортизон, будесонід та інші): кортикостероїди мають потужну системну протизапальну дію, але несприятливий профіль безпеки. При тривалому використанні можливий розвиток ускладнень: інфекцій, метаболічних розладів, ожиріння, цукрового діабету, підвищення артеріального тиску, катаракти тощо. Тому системні кортикостероїди намагаються використовувати короткочасно для досягнення ремісії при НЯК або ХК, а для її підтримки використовувати інші групи ліків.
Окремо слід згадати будесонід – це кортикостероїд місцевої дії, який приймається через ротову порожнинну або ректально, діє в кишечнику і має мінімальну системну дію і кращий профіль безпеки ніж інші кортикостероїди.


Імуносупресанти або імуномодулятори (азатіоприн та інші): до цього класу відносять ліки, які через різні механізмами знижують активність імунної системи, що також призводить до зменшення запалення. Частіше за все ці ліки використовують для підтримання ремісії у пацієнтів із ЗЗК. Недоліком препаратів даної групи є можливість розвитку таких ускладнень, як зниження кількості лейкоцитів у крові, онкологічної патології (рак шкіри, лімфома).

Препарати для біологічної терапії (інфліксімаб, адалімумаб, ведолізумаб тощо): препарати даної групи являють собою антитіла синтезовані за допомогою технологій генної інженерії, які точково впливають на різні ділянки системи імунітету, зменшуючи запалення. Препарати для біологічної терапії діють більш обмежено у порівнянні з системними кортикостероїдами та імуносупресантами. Препарати для біологічної терапії рекомендують пацієнтам із ЗЗК помірної або тяжкої форми за неефективності інших груп лікарських засобів. Одним з недоліків препаратів для біологічної терапії є можливість розвитку до них нейтралізуючих антитіл, що може призвести до втрати ефективності.

Крім цього за необхідності лікар може призначати інші групи препаратів: антибіотики, протипроносні засоби, спазмолітики, знеболюючі та інше.
За неефективності медикаментозного лікування або розвитку ускладнень може виникнути необхідність в хірургічному лікуванні: через 10 років від початку захворювання прооперовано від 8% до 20% хворих на неспецифічний виразковий коліт, а серед хворих на хворобу Крона в той чи інший момент змушені оперуватися близько 60% хворих